Про засновницю
“Вітаю, я Марта Левченко!
І якщо ми зустрілись з вами на цій сторінці, вам теж не байдуже на те, яке майбутнє буде у дітей України, яке середовище ми будуємо вже сьогодні, що ми залишимо після себе.
Не існує конкретного дня, коли я почала займатись благодійністю, тому що навіть дитиною я гостро відчувала чужий біль, потреби та несправедливість. Навіть в той час я не розуміла, чому руками відповідальних та сильних дорослих не можна створити можливості, де кожен буде відчувати себе в безпеці та любові.
Я виросла і разом з найближчими людьми ми вирішили втілювати мрії бідних дітей, адже ми й самі були мрійниками. На свята, організованими нашою компанією, ми запрошували найбідніших дітей регіону. Тоді ми познайомились з ними, полюбити і зрозуміли – те, якою є реальність цих дітей поза межами наших свят – це біль, страх, голод, рани, травми, хвороби і безнадійність.
Окрім втілення мрій, ми вирішили подарувати цим дітям всі можливості, які необхідні кожній дитині. Заради цього ми реалізували більше 50 проєктів у рамках роботи фонду “Я Майбутнє України”. Ми з командою багато працювали, вчились, досліджували світовий досвід і зрозуміли – ми не зможемо надавати справді якісну допомогу без збудованого нами місця захисту та підтримки.
Під час своєї благодійної місії в Колькаті я зрозуміла, яким саме має бути цей простір: не в орендованому домі, а такий, щоб працював на століття заради захисту та турботи дітей.
Так народилось Місто Добра.
Для мене Місто Добра – це проєкт зі стратегію на вічність. Я завжди ставлю собі задачі, які не закінчуються у найближчому майбутньому. Тому, напевне, статус “Зроблено” настане, коли мене вже не буде. Навіть дерева обираю такі, які стають дорослими у віці 100 років, як-от церцис, що на цьому фото зі мною. Він росте по 1,5 мм на 5 років і стане дорослим в 2123-му. Я цього вже не побачу. Тому ми ніколи не зупиняємось, а завжди йдемо шляхом найякіснішого будівництва та створення інклюзивного простору, у якому кожен знайде затишок.

Мене в цьому підтримує родина – чоловік Денис, з яким ми замріяли кожен крок наших благодійних проєктів. Наша донька теж шалено любить дітей, допомагає мені, все розуміє. Вона бачить все, що я роблю, і колись зможе підхопити цю справу. І ще у нас є дівчинка, яку ми адаптували з Олешківського дитбудинку. Вона на колісному кріслі і коли їй виповнилось 17-ть, нам було дуже важливо, щоб вона не потрапила ані до будинку літніх людей, ані до психоневрологічного закладу. Ми – родина.
Я маю нетерпимість до несправедливості і готова робити все, щоб кількість щасливих дітей та відповідальних дорослих в Україні була більшою.
Вірю у людей. Вдячна кожному, хто з нами!
І запевняю – щоразу, коли ви повертатиметесь до Міста Добра, ми у цей момент так само будуватимемо нові можливості для дітей України. Приєднуйтесь до нас!”